Пошук
 
Історичний портал
Силуети
Під Штандарами
Пентакль
А К Т
Переклади
Просторове
Intermezzo
Пігмаліон Studio
№ 20 (29.08.2014)
Новини
29.07.2014 - 21-й Міжнародний книжковий «Форум видавців у Львові» відбудеться 10 – 14 вересня 2014 р.

Країна – Почесний гість: Країни Дунайського регіону
Фокусна тема – Коротке 20-е століття – велика епоха (1914–1989)
Спеціальна тема – UkrainEUkraine (культура і демократія)

У межах Форуму видавців (10–14 вересня 2014 р.):

• Книжковий ярмарок.
• Видавничий бізнес-форум.
• Львівський бібліотечний форум. Проводиться спільно з Українською бібліотечною асоціацією
• Урочиста церемонія вручення книжкової Премії «Найкраща книга Форуму-2014» (Проведення конкурсу на здобуття Премії: 1 червня – 10 вересня 2014 р.)
25.03.2014 - До 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка в серії «Приватна колекція» видавництва «Піраміда» вийшло друком двомовне видання «Кобзаря». Повний переклад книжки англійською мовою здійснив професор Михайло Найдан (Пенсильванський державний університет, США). Ілюстрації до текстів зробили Володимир Лобода і Людмила Лобода.
01.07.2013 - Презентація факсимільного видання поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки» у книгарні «Є» (вівторок, 2 липня, Київ)
20.06.2013 - Форум видавців запрошує літературних критиків і журналістів на ‛Контекст“
03.04.2013 - 18 квітня 2013 року о 17 годині у прямому ефірі програми "Радіо "Культура" представляє" в концертно-студійному комплексі Національної радіокомпанії України на вулиці Первомайського, 5-А, у місті Києві відбудеться сьоме вручення Мистецької премії "Глодоський скарб". Цьогорічними лауреатами Мистецької премії "Глодоський скарб" стали Віра Вовк (Бразилія), українська письменниця, літературознавець, прозаїк, драматург і перекладач, учасниця Нью-Йоркської літературної групи, та Ліда Палій (Канада), українська поетеса, прозаїк, малярка і графік, археолог, член Національної спілки письменників України, ПЕН-клубу, Canadian Writers Union, редколегії журналу «Сучасність» (до 1992)
3843053
livejournal

Анна Хромова
http://knugoman.org.ua
Автура - сучасна українська література
Культреванш - Богемний Вісник
УЛГ
http://www.meridiancz.com/
Вас вітає ансамбль української аутентичної музики “Божичі”
Видавництво Жупанського
ТЕКСТ_кОНТЕхТ
ДАК Укрвидавполіграфія
Видавництво Кріон
Грані-Т
TEZA
Буквоїд
Літ Акцент
Січкарня - портал української молоді! Програми, фільми, музика, українізації та багато цікавого на нашому порталі!
АртВертеп
Сайт Тетяни Мельник
Google PageRank Checker
Индекс цитирования
головна
ПАСЕРБИ АРЕСА
obkladynka 20У строкатому пантеоні грецьких богів був собі колись бог війни Арес. І хоч сплодило його зіркове подружжя, Зевс і Гера, а сам він їздив на розкішній колісниці у золотому озброєнні, але надто популярним серед стародавніх греків він не був. З чистої ґречності та побоювань поставили вони Аресові кілька святинь і назвали його іменем пагорб - про всяк випадок.
Проте під час численних воєн мешканці Еллади значно частіше звертались до сестри Ареса, богині Афіни. Донька Зевса і Метіди завжди була прихильницею чесних воєн і покровителькою шляхетних та відважних воїнів. На відміну від свого брата Афіна постійно сприяла тому, хто боронив власну землю від зайд і ворогів, тому, хто був захисником слабших і знедолених...
Арес натомість був підступним, кровожерним та віроломним богом і не гребував нічим у війні, яку завжди провадив задля самої війни. Його майже завжди супроводжували богиня чвар Еріда та богиня насильства Еніо. Навіть коні у його колісниці не були вповні кіньми, лише страхітливими створіннями, дітьми жахливих Ериній і суворого вітру Борея. Їхні імена не залишали сумнівів щодо їхніх норовів - Жах, Спалах, Полум‘я і Гуркіт... Людські молитви, сльози, благання - все це не проймало безжального Ареса. Для нього люди були лише засобом ведення війни. А тому навіть отих воїнів, що наївно довірились підступній Аресовій волі, завжди чекав кепський кінець. Вони ніколи не були дітьми свого бога, а лише нелюбими пасербами, заручниками його злої волі...
На Сході України триває війна. Війна підступна і неоголошена, якій Москва зі всіх своїх сил намагається приписати статус внутрішньогромадянського братовбивчого конфлікту, навіть тепер, коли весь світ знає, що це страшні наслідки діянь Путіна та його прибічників. Поки Європа та США відмовчуються-зволікають-декларують-занепокоєння, гинуть люди, а крізь розверзту на російсько-українському кордоні безодню в Україну постійно потрапляють банди щедро озброєних російських бойовиків... Проте очільники сепаратистських угрупувань, як і більшість пересічних бойовиків - це навіть не українці. Це мешканці Російської Федерації: колишні кадебісти, професійні розвідники, кадрові військові, політтехнологи, піар-менеджери... Приблудне шумовиння, тепер уже навіки прокляті пасерби кремлівського псевдобога з хворобливими амбіціями, який з притаманним йому цинізмом позбудеться їх, наче незручного баласту - якщо лише виникне така потреба...
А вона, така потреба, стовідсотково виникне. Найближчим часом. Це, якщо бажаєте, віщування-ворожіння-побажання-очікування редакції нашого порталу...
СЛАВА УКРАЇНІ!


Ми також з великою приємністю прагнемо познайомити читачів із нашим новим співредактором - журналістом, поетом і письменником Юрієм Рудницьким. Тепер саме він вестиме ‛Історичний портал‛ нашого інтернет-видання, який у цьому випуску відкриває його наукова розвідка.
Ілюстрації до цього випуску нам люб'язно надала відома художниця Аліна Гаєва. Вони вельми красномовні й непідробно щирі, а тому стали його щемким камертоном.


Розділ "Силуети" наповнює творчий доробок трьох чудових митців - художників Аліни Гаєвої, Миколи Койдана й Володимира Фоканова.

Gayeva 4a
В "Історичному порталі" ви знайдете прозу Тетяни Белімової (уривок з її роману "Вільний світ", що отримав І-шу премію у конкурсі "Коронація слова - 2014") і проникливі оповідання Миколи Мучинського та есе Вадима Василенка.

"Поруч із Святою Аполлінарією темніє лик Святого Георгія Переможця. Мама молиться. Підняті до неба очі. Сухе шелестіння вуст. «Святий Георгію, заступнику наш благосердний перед всеблагим чоловіколюбцем Христом Богом нашим... Моли про раба божого Георгія… нехай мине його куля зла, залізо погане, бомба клята… хай неушкодженим буде тіло його…»
Нюся не спить, лише робить вигляд, що заснула. Вона слухає це майже нерозбірливе жебоніння. Це заколисує. Водночас зринає думка десь на споді, що мама щаслива! Яка ж щаслива мама, що має оцю свою віру! А вона, Нюся? Її серце нагадує їй же самій маленький сталевий кулачок (ні! її серце цілком здорове! не те, що у бідної Полі!) Кулачок, якому не можна розжатися! Треба тримати сталеву зібраність. Більше не можна плакати – нарікати – розпускати шмарклі. Не можна бути слабкою. У цьому світі і цьому часі ніхто не має права бути слабким!
Це годинник так голосно цокає? Ні… Це щось інше… Звуки канонади? Звуки канонади… Глухі, як удари землі, що сипалася й сипалася на Поліну домовину… Глухі удари невідворотності. Нестерпної, страшної невідворотності – до клацання й скреготу зубовного, до липкого страху й холодного поту..."

Тетяна Белімова

"...З тих пір життя у дворі, що побіля кладовища, завмерло, як і в селі та й усій Великій Україні, що стала заложницею звірячої політики кровожерної влади, яка будь-якою ціною хотіла втриматися на троні. І на цей раз, ціна їй – голодна смерть мільйонів українців на своїй родючій хлібній землі.
(Селяни любили казати, що у них є двоє жнив: перші влітку – збір урожаю зернових, другі восени – збір картоплі, цукрового буряка та овочевих культур…)
Та цього року на їх долю неочікувано випали треті жнива, на яких жнивували не вони. Це їх жнивувала, косила смерть і закопувала на кладовищах…
Притихло село, притаїлося...
Наступило Різдво...
І хоч дзвони бамкали, сповіщаючи радісну новину про народження Христа Спасителя, свята були невеселі…"

Микола Мучинський

"Під Штандарами" шукайте поезію Оксани Куценко, Ірини Дементьєвої, Ніки Новікової, Галини Мирослави, Юрія Рудницького та Ольги Кіс, а також прозу Анни Петрів.
Gayeva 3a
вона могла б йому грати на нервах чи на клавесині
рік за роком родити слухняних і світлих синів
він міг би їй дарувати волошки чи апельсини
і рухатись під водою в одному із нею човні

натомість – цілунок
трохи довший за постріл
крізь балаклаву
й обійми крізь бронежилет
він швидко забуде її хвилясте волосся
ступивши у хвилі нічного азовського степу...

Оксана Куценко

о Господи мій
я – невдячна твоя рибина
яку мали з’їсти з хлібом проте не з’їли
коли полишаю лункі неземні глибини
в моїх плавниках застряють світлоносні стріли
я мрію про смерть
я останнім зусиллям волі
її закликаю – і рвуся з її аркана
і сам задихаюсь у Львові немов у волі
ласкавого саможертовного пелікана

Ірина Дементьєва

"Пентакль" наповнює поезія Василя Махна, Сергія Татчина, Ярослави Павличко, Ані Хромової та проза Ольги Титаренко й Тетяни Белімової.

Господи – знаю що час Твій у Тебе краду
брами усі зачинено – яку ж Ти відкрив?
як пережити ніч в Гетсиманськім саду?
шелест тривожить горлицю молоду
яку Ти тримаєш ніжно за двійко її крил

час який Ти призначив даруєш в борг
навіть оце каміння – слова і дірявий стих
і якщо Ти повсюди – і якщо із сімох
днів – створив ці пагорби і любов
яку так важко містом Твоїм нести

то чому сповзає з каміння Твого тінь?
і чому міняйли знову ввійшли у храм?
і чому мій ангел змінив свій дім?
і трава поруділа а Ти кажеш: ходім
я покажу тобі камінь що схожий на лик Петра...

Василь Махно

"...Бабця ніколи не розповідала онучці про свою любов. Вона завжди казала, що любов – то червона рута, не кожен її знаходить, бо вона живе високо в Карпатах, і можна на неї натрапити лиш один день у році. Тому, певно, стільки чоловіків бігли в гори, коли в їх село непрохано прийшла війна. Онучка пригадує, що бабця тримала засушену головку волошки серед пожовклих пелюсток книги. Часом, коли забіжить до хати, бачить схилену бабцю над тою квіткою, і лиш сльози їй котяться на вицвілий квіт. От вона все своє дитинство і думала, що то не волошка, а рута. Її знайшов дід, коли з усіма чоловіками був у Карпатах і приніс бабці вже після того, як війна полишила село. Якби ж бабуся посадила ту руту в саду, думала дитина, її чари б ніколи не осипались. А так книга увібрала всю їхню любов і не лишила ні крихти. І лиш зараз, коли янголи схилилися над бабцею, дід розказав онучці про Михайла. І сльози покотилися йому щоками. Він тепер дивився на свою жінку і бачив, що її обличчя випромінювало більше щастя, ніж за все їхнє життя разом. Він знав, що в ту хвилину вона йшла до свого Михайла..."
Ольга Титаренко

ти надсадно вібруєш – під серцем, на денці, насподі.
ти басова струна, що урветься не зараз, а потім.

ти дзвениш і гудеш, наче дзвін, що скликає на сполох,
чи від нього луна, що між ребер пульсує і коле.

ти задавнений спомин про вірші і прозу між нами,
про словесні світи, що формуються за іменами.

про своїх і чужих, про приреченість першого кроку,
і про тих, хто вернувся у небо задовго до строку.

Сергій Татчин

В "Акті" ви знайдете перекладену Катериною Калитко злободенну полеміку від відомого боснійського письменника Міленка Єрґовича та рецензію Ані Багряної на книгу поезій В'ячеслава Гука

"...Сам же В’ячеслав свого часу заявив про створення нового літературного напряму – сенсофізіологізму, який, за його словами, «став реакцією на кризу літератури українського постсоціалізму. У його основі лежить фізичне чуття людини, яке виникає після прочитання певного літературного твору в певний час, за певних обставин, у певному середовищі. Це може бути захоплення, біль, смуток, ненависть тощо. Вони подеколи поєднуються. Слово стає при цьому певним «кодом» і «ланцюгом» між людиною та її чуттями. Людський організм – як провідник і накопичувач певних життєвих вражень, досвідів, який реагує пришвидшеним, уповільненим або нормальним серцебиттям на певні образи, утворені почутими словами»..."

Розділ "Переклади" - це трансляторська праця Ганни Яновської, Володимира Гарматюка, Антона Паперного, Михайла Найдана й Ганни Осмоловської.

...Оці острови, що піднялися на краю морів,
блакитний міф, порослий орхідеями,
папороттю, баньяном: страшні боги
чекають, доки згусток крові доросте до народження,
до кам’яної подоби, до пісні –

хай перев’яжуть рани, поховають
померлих у дорозі, ну а я
з коріння тіні споглядаю їх, готових
продовжити рід після того,
як під будинок перший палі у землю заб’ють...

Альберт Вендт (пер. Ганни Яновської)

"Просторове" відкриває поезія Марії Шунь. Тут ви також знайдете творчий доробок Ольги Деркачової, Ірини Хомин, В'ячеслава Гука й Наталії Ліщинської.
Gayeva 2a
Ти
обніматимеш його –
засохлого війною
до двох слів:
п и т и д а й т е –
за всі сто днів
сухостою
червоного
і хай твої руки
ніколи не закінчаться на його
очах живих
а тілі безтілому
від Градів і Буків –
під позіх і нарко-пчих
жовтого війська по війську білому –
стоденка студента, пілота від книг

об його підбите крило
край неба обторочився і впав
на танки і бронежилети
і така велика там куряв...
і течія крові – звело
всі Луги Великі і Дінці Малі
ув єдиний устав –
в с о н я ш н и к н е с т р і л я т и
н а м о ї й з е м л і !..

Марія Шунь

Намокле літо поступилось снам
осінніх випарів полів, як водогону,
край поля янгол впав, та не знайшли;
останнє слово взято вже на карб,
замулений ручай журби не зносить,
лягає погляд осторонь, де гар.
Сіріє даль, як виблякла стерня,
не визнають літа поразки й збитки:
над пралісом повис цупкий туман;
слова лишились в проклятих устах,
не треба більш на здибочках ходити
перед минулим: пережите – біль...

В"ячеслав Гук

"Intermezzo" наповнює поезія та проза Ірини Дементьєвої, Ольги Деркачової, Йосипа Струцюка, Ірини Хомин, Наталії Ліщинської і Влада Наслунги.

"...Уночі Марії снилися яскраві сни про літо, море і малесенький човник. І вона у білій прозорій сукні купує мушлі і рахує сліди на піску. А зранку вона здригалася від дзеленчання будильника, будила синів, чоловіка, готувала сніданок і брела на роботу. Мила підлогу у шкільному коридорі і думала про нічне море. А ще думала, що її сини зневажають її, бо вважають невдахою. Не розуміють, що якби вона не була невдахою, то їх би не було взагалі. Іноді вона ловила себе на тому, що нічого не знає про них: ні друзів, ні де вони пропадають, ні вчителів, ні які вони оцінки отримують, ні які сни їм сняться і чи подобаються дівчата.
Вечорами, коли всі засинали, Марія тихенько прокрадалася на кухню і сідала писати. Вона писала романи про кохання як море. Кілька разів надсилала на конкурси, але жодного разу не отримала хоча би якоїсь відповіді. Але Марія все одно писала. Синьою кульковою ручкою у школярських зошитах у клітинку. Вона вибирала зошити з квітами. Їй здавалося, що немає нічого кращого, аніж отак сидіти на кухні, дивитися на штори у горошок і писати речення за реченням. Коли вона зкінчувала писати розділ, вона робила собі чай. Чай у Марії був у пакетиках. Одного пакетика їй ставало на три рази. Щоправда, третій чай був трохи бліднуватий, але запах чаю лишався. Іноді Марія зазирала у холодильник, натикалася там на недоїджені макарони, зітхала і знову сідала писати..."

Ольга Деркачова

"...Еля нічого не пояснювала, зовсім не виправдовувалася. Вона відверто кайфувала, раз-по-раз удаючись до удушливих прийомів як не за шию, то за поперек. Як я зрозумів, вона відносилася до тих рідкісних жінок, характеристика яких в одне речення не вміщається, а двох уже буде явно забагато.
Покидав я Елю ще затемна.
Мушу зараз признатися, що не знаю, якою бувала Мерилін Монро, але їй, мабуть, було далеко до моєї студентки. Крім усього іншого, вона мене всього-на-всього остаточно переконала, що товсті м’ясисті губи даються жінкам не лишень для запаморочливого затяжного поцілунку.
Щоправда, вже на тролейбусній зупинці я виявив, що в кишені навіть гривні не маю на проїзд. Значить, і з Яковом ми перестаралися. Та й Жора, мабуть, допоміг. Шукаючи цигарку в кишенях піджака, несподівано вивернув купюру у 100 $. Її в мене перед тим не було, але я не втішився, бо такою валютою за проїзд не міг розрахуватися. Треба було розміняти на гривні. А де? Ще тільки двадцять три на шосту. Банки й обмінні пункти – зачинені. А йти на роботу – недалеко і неблизько, – а кілометрів, певне, п’ять або й цілих шість. Опріч того, як я нараз виявив: доведеться ще й іти в не своїх приношених джинсах, а у чиїхось нових вельветових штанях. Кумедна ситуація, якщо врахувати, що перед тим (чи до того) в такій ніколи не був і навіть не міг уявити, що в бодай би подібну коли-небудь потраплю."

Йосип Струцюк

"Жив собі Бик, і гуляв він у величенькому загоні. Почувався добре, прокинеться бува зранку, а навкруги трава висока, зелена, бо на найкращих чорноземах зростає. Посміхнеться Бик самовдоволеною посмішкою, погляне звисока на сусідів, попасеться та й спати лягає. Добре життя було, нічого не треба робити, тільки їсти. Але поступово трави стало меншати, бо їв Бик добре, тому був гладким та великим. Почав Бик замислюватись, підходив до огорожі, дивився на Захід, де на своєму подвір’ї жіночка клопотала, працювала увесь час, хазяйновита така. Бачив Бик скирти сіна, що вона заготувала на зиму, гори пшениці і кукурудзи, та думав: «От би мені туди перебратися, бо травички у мене вже майже нема». Та і сама хазяйка йому подобалась, акуратна така жіночка, чемна і ім’я красиве – Європа. Підходив Бик до огорожі і мукав, а Європа усміхалась йому, іноді, бува, який-небудь качан кукурудзи крізь дротяну огорожу протягне. «Мабуть я попрошу Європу відкрити прохід до мене, приєднаю свій загін до її хазяйства, бо з’їв усю травичку, не дай Боже голодомор почнеться» - іноді думав Бик..."
Влад Наслунга

"Пігмаліон Studio" - це проза Ольги Деркачової, Ольги Титаренко й Анни Петрів та поезія Ірини Хомин і Марини Павленко.

Любов ховається на дні
старої дубової чаші.
Звичайної чаші, з якої
предки пили джерельну воду,
предки пили вино й медовуху.
І любов повертала вроду,
і любов повертала мужність –
все ховалося десь на дні...
Може, справа в джерельній воді.
Може, в чаші старезній дубовій...
Але тільки, коли було двоє,
любов діяла сильно – вповні.

Ірина Хомин

ПРИЄМНОГО ГОРТАННЯ НАШИХ ВІРТУАЛЬНИХ СТОРІНОК, ЛЮБІ ДРУЗІ!
ДЯКУЄМО ЗА ТЕ, ЩО ВИ ЗАЛИШАЄТЕСЬ З НАМИ!